А дівчина

При самій дорозі

Недалеко коло мене

Плоскінь вибирала,

Та й почула, що я плачу.

Прийшла, привітала,

Утирала мої сльози

І поцілувала…                              

                       Т. Г. Шевченко

Бути українкою й не знати історії народу — це про мене. Формуючи свій досвід з витоків на перетині української, російської та вірменської крові, усвідомлено оминаючи будь-яке національне самовизначення, я зрештою, опинилася у точці пізнання. Здійснилось це вкрай буденно. Без грому-блискавок, за нестачею чар-зілля, замість одкровення переді мною проросло слово «коноплі» в заданій темі авторської статті. Навіть не намагаючись вгамувати двобій спеціалізованих знань, що секундою промайнули по студентських лавах пам’яті, та естетичного захвату від тонких нарядів, я ухопилась за «зелений пагін» з відвертою спрагою удаваного невігласа. 

Зрозуміло, класичних «текстильні волокна; рослинне походження; стеблові» з подальшими характеристиками їх геометричних, механічних та фізико-хімічних властивостей, здавалося нестерпно замало. Втім, як і хрестоматійна схема виготовлення, що передбачає етапи збирання, сушіння, молотіння (за необхідністю), замочування, тертя, тіпання, чесання, прядіння, на жаль надавала сухий обрис цього шанованого дійства.

Несподіване питання укріплювала барвиста уява. Наприклад, етап замочування… Те, що енциклопедичною мовою значилось як найпоширеніший біохімічний метод повної або часткової руйнації пектина та лігніна у конопляному стеблі шляхом замочування останнього у воді озер, річок або штучних водоймищ, відкривалося цілком конкретною дією звичайної українки. Ніби долаючи технологічні межі, нестримне серце майже безнадійно воліло долучитись до липневого полуденка, в якому вмілим рухом ця трудівниця зв’язувала заєдно конопляні стебла, заколисуючи духмяні хвилі м’яких берегів кроткою піснею. Час від часу поправляючи неслухняне волосся на ледь спітнілому, високому чолі, розливала свій погляд за далекі обрії.

Якби наші очі зустрілися, я б дозволила собі спитати з якими думками зустрічає вона прийдешній день?.. Де черпає сили серед нескінчених турбот?.. І як в цій всій непомірній праці плекає любов?…Зазирнути в осінню холоднечу (а бувало й таке), відверто кажучи, я б не наважилась. Адже тоді жінкам доводилось вимочувати плоскінь і у крижаній воді босоніж… Серед немилосердних темпів сьогодення «дівчина при самій дорозі» постала неосяжним прагненням. Уособленням ще не зовсім зрілої, проте такої відчутної жіночої глибини, простій у своїй споконвічній силі.

Зрештою, чи можна в неї навчитись не лише відрізняти плоскінь від трави при битому шляху, а й вгамовувати чоловічі сльози?

Одяг Vona Dmytra

Текст і стиль Олександра Дарпінянц

Фото Ольга Бойчук

Модель Євгенія Бабич

Модель Оля Петренко

МОДА НА ВІДЧУТТЯ

МОДА В ОЩУЩЕНИЯХ

FASHION WITHIN SENSATION